Матеріали до уроку

Тиждень української мови та літератури

«Вінок Кобзарю»

Щовеснни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими, босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами- сльозами.

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Доля переслідувала його в житті,скільки лише могла, та воно не зуміла перетворити його душу у ржу… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті- невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Хоча Тарас Шевченко помер 200 років тому, він хвилює нас і сьогодні,ми хочемо знати, як склалася його прижиттєва й посмертна доля .

Важким і тернистим був життєвий шлях народного співця. Народившись у родині селянина-кріпака в с. Моренцях на Черкащині, він з дитячих років бачив «пекло», «неволю», «роботу тяжкую». А потім і сам зазнав знущань з боку пана Енгельгарда, у якого служив козачком.

Мальовнича природа рідної Кирилівки- оті  невеличкі річки,зелені долини, ліси,байраки та все інше, чим славився український лісостеп, давні козацькі могили і чумацький шлях до  Одеси та Криму- все мало вплив на формування майбутнього митця: милувало око, збуджжувамло почуття й думку. Щодня, милуючись рідними пейзажами, спостережливий хлопчик вбирав в свою душу всю   красу , закохувався всім серцем в рідний край.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріюють,

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Рідна українська природа була першим Тарасовим джерелом, формувала його смаки, мислення. У незвичайно допитливої дитини все побачене викликало бажання творити.

Найулюбленіша розрада для Тараса- книжки, пісні кобзарів та розмови про гайдамаків.

Дуже рано прокинулися в Тараса здібності до малярства. Прагнучи стати художником, Тарас побував у трьох церковних малярів. Проте жоден із них не виявив таланту  в хлопця. Управитель пана Енгельгарда не дозволив Тарасу навчатись малярству, а послав Тараса на кухню кухарчуком,а згодом козачком.

Бажаючи мати живописця, Енгельгард віддав Тараса в науку до малярних справ майстра Ширяєва. Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду (в Санкт-Петербурзі), Шевченко зустрів земляка-художника – І.Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культури:Григоровичем, Брюлловим, Жуковським, Гребінкою. Спільними зусиллями котрих талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва. Сталося це 22 квітня 1838р. Зразу після викупу з кріпацтва,Тараса зараховують до Академії мистецтв. У 1840р. окремою книжкою під назвою «Кобзар» вийшли Шевченкові поезії та поеми.»Кобзарем» молодий поет закликав замислитись:»Чия правда, чия кривда і чиї ми діти?»

У 1846р. під час перебування в Україні, Шевченко входить до таємної організації – Кирило-Мифодіївського товариства, яке було створене у Києві. Це товариство прагнуло скасування кріпацтва. Товариство проіснувало недовго. У 1847р. воно було викрите і розгромлене. Усіх членів організації, в тому числі й Шевченка, під конвоєм доставили в Петербург для слідства.

Після закінчення слідства поетові «за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений государь император соизволил определить Шевченка в отдельный Оренбургский корпус… под строжайший надзор ,с запрещением  писать и рисовать».

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся… але не каюсь!..

Як безталанную свою дружину, Вкраїну!

Що врятувало Шевченка від самогубства в цей трагічний період життя? Це духовний гарт, любов до України. Перед ним зринали широкі степи, вітер приносив рідні пахощі шовковистої трави з України.

Минали тижні, місяці, роки каторги, а волі не було. Нарешті в серпні 1857р. Шевченка відпустили із заслання. З багатьох портретів нам знайомі риси його обличчя. А який же був Тарас Григорович внутрішній?

За складом характеру і розуму Тарас Григорович був щирий українець. Взнавши раз людину, він прив’язувався до неї, а якщо зустрічав прихильність до себе, то цілком і безроздільно віддавався їй на все життя. Відмітними рисами його вдачі були надзвичайна доброта і лагідність, навіть ніжність, дивовижна правдивість і прямота, що доходила до різкості, безкорисливість і самовідданість…

Доброта його не мала меж. Завжди поспішав на допомогу, ділився останнім, його надзвичайна безкорисливість спричинялися до того , що він майже завжди був у нестатках. Помер він таким же бідняком, як і народився».

Давній задум оселитися із сім’єю в Україні, у хатині з вишневим садочком, ще дуже оволодіває Шевченком. Своєму брату Варфоломієві він пише, що «ота благодать над Дніпром» сниться йому і вдень, і вночі» і просить йому посватати наймачку Харитину, яку він вподобав. Та дівчина не схотіла виходити заміж. Невдалим було його сватання і до Лукерії Полусмакової,  кріпачки з України. Поет зрозумів, що відтепер залишається тільки одне – повна довічна самотність. Тому не можна без зворушення читати журливі рядки одинокої людини:

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема!

З того часу Шевченко  був постійно сумним. Тільки діти ще викликали усмішку на його обличчі. Саме з думкою про дітей, уже тяжко хворий, він складає і видає український «Буквар».

Підсумком життя поета є вірш «Доля».

Тарас прийшов у світ, коли ще скутий кригою, синів у берегах Дніпро. Березень благословив першу сльозу немовляти, що упала Славутичу на груди і розтопила кригу. Квітень землю уквітчав зеленим рястом і приніс на веселих крилах молодому кріпакові вистраждану   волю. Травень квіти зібрав зі всієї УКРАЇНИ І СЛЬОЗОЮ СКРОПИВ, І ВІРОЮ Повив та встелив Кобзареві останню путь з Петербурга до його вічного й тихого дому – на Чернечу гору, що стала Тарасовою.

Вічна Шевченкова весна прийшла на землю, яку сходив Тарас малими босими ногами і засіяв словом, а воно було про матір і про Україну:

…Орю

Свій переліг – убогу ниву

Та сію слова. Добрі жнива

Колись-то будуть!

Шевченкове могутнє слово, як і українська пісня,переступили всі меридіани та паралелі. І сьогодні, як ніколи, наші душі відкриті для його заповіту.

Памятаймо: Шевченко – апостол нашої літератури, прийшов відкрити нам стовпи, на яких тримається людина і людський світ: Любов і Красу, Добро і Правду, прийшов

Святую любов благословить,

Святую Правду возвістить.